Цареве сімейство Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, — Там цвіте краса-країна З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був па троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі — ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини. Старша звалася Нудота, Середульшенька — Вай-Вай, Третя донечка — Плакота, Всі сльозливі через край. А цареві три сини Так і звались — Плаксуни. Отака була сім’я У царя у Плаксія. Цілі дні вони сиділи, Голосили, та сопіли, Та стогнали, та ревли, Сльози відрами лили. Цар Плаксій велів сердито: “Хай із ними день при дні Плачуть всі в країні діти, Бо сміятись і радіти У моєму царстві — ні! Хто всміхнеться — в часі тім Я того негайно з’їм!” Ще була у Плаксія Грізна гвардія своя: В ній служили молодці Забіяки-сльозівці. Хто сміявсь — вони хапали І нагайками шмагали, Так що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз. Цар любив, як плачуть діти, Бо любив їх сльози пити. Отакий був цар Плаксій Україні Сльозолий.
Дядько Лоскотон Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір — Хай чи дощ іде, чи сніг — До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотана на плечах. Лоскотливі мав він вуса І м’якенькі, наче пух. І м’яке волосся русе Розсипалося до вух. Він як прийде, залоскоче, То сміється, хто й не хоче. Тільки де він появлявся, Зразу плач там припинявся, І приходив до усіх Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона Цар Плаксій і Плаксуни, Видавали заборони Проти лоскоту вони. І за дядьком Лоскотоном Із нагайками в руках Охоронці злих законів Полювали по хатах. Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон: Він ходив по всій країні І носив з собою сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх.
Арешт Лоскотона Розізливсь тоді Плаксій — Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: “Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці! Хто його посадить в льох — Вибирай одну із трьох! Бо уже цей Лоскотон Скоро нам розвалить трон: Що тоді ми будем пити, Як не будуть плакать діти!” І завзяті сльозівці Понеслись у всі кінці, Щоб скарати по закону Баламута Лоскотона. Довго скрізь його шукали, У всі шпари заглядали, Перерили всі двори, Обходили всі бори, Час потратили дарма: Лоскотона скрізь нема, Бо його завжди і всюди Од ловців ховали люди. Опівночі Лоскотон, Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати Їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія Лютий посіпака, Віроломний, як змія, Капітан Макака. Так хотілося йому Царським зятем стати, Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати. Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав. На світанку Лоскотон, Насмішивши діток, У міцний поринув сон Між кленових віток. А лукавий капітан Підікрався змієм Й Лоскотонові аркан Зашморгнув на шиї. Руки вивернув назад, Міцно спутав ноги І мерщій у Плаксоград Рушив у дорогу…
Весілля в палаці Лоскотона посадили За вузенькі грати, А в палаці порішили: — Час весілля грати…— Гей, зійшлися царенята І придворна свита Наречених шанувати, Сльози діток пити. До вінця веде жених Висохлу Нудоту, Та дивитися на них Зовсім неохота. Хоч Макака був бридкий, А вона ще гірша, Їм поет один гладкий Присвятив ще й вірша. Стільки там було хвальби, Так скрасив їх вроду — Навіть жаби від ганьби Булькнули у воду! Але цар ходив, пишався, Він із зятем цілувався, Похвалявся: “Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всіх Голосний та щирий сміх. Тож від радості стрибайте! Тож від радості ридайте! Ми тепер встановим скрізь Віковічне царство сліз!” Так розхвастався Плаксій — Цар країни Сльозолий.
Звільнення Лоскотона Та поки гуло весілля, То п’яниці вартові Напились якогось зілля Та й поснули у траві. А вночі йшли до в’язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки. Рознесли всі перепони, Гнули грати, мов прути: — Гей, веселий Лоскотоне, Це прийшли твої брати! Йди до нас, веселий брате, В нашу здружену сім’ю! Підем разом догравати Ми весілля Плаксію…
Продовження весілля У палаці кожен скаче Та від щастя гірко плаче, Ллються сльози, як ріка, — Бачте, радість в них така!
Раптом цар упав на трон: — Ой, рятуйте — Лоскотом! — Всі відразу “ох!” та “ах!”, Жах у кожного в очах. А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз: — Насмієшся ти хоч раз!.. — Став царя він лоскотати, І Плаксій став реготати. Так сміявсь — аж заливався, Аж від реготу качався, Кулаками очі тер — Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха — Цар Плаксій помер од сміху! З ним придворні одубіли, Бо сміятися не вміли. А цареві три сини, Три завзяті Плаксуни, Так сміялись-реготали, Що штани з них поспадали — Тож всі троє без штанів До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки. Кровопивці-сльозівці Стали п’явками в ріці, А Макака-забіяка З’їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх. Схочеш сам піти в цей край, То маршрут запам’ятай: Треба йти спочатку прямо. Потім вправо завернуть, А тоді поміж дубами Поведе наліво путь. Після цього вже помалу Чимчикуй куди попало: Як од втоми не впадеш — В цю країну попадеш.
Аналіз вірша «Цар Плаксій та Лоскотон» Василя Симоненко
Василь Симоненко у своїй казці-поемі «Цар Плаксій та Лоскотон» створює яскравий алегоричний твір, у якому висміює тиранію та репресії. Твір розкриває боротьбу між злом, втіленим у особі царя Плаксія, і добром, представленим дядьком Лоскотоном.
Аналіз
Тематика твору. Основною темою поеми є протистояння сміху і сліз, радості й печалі, свободи і диктатури. Плаксій прагне встановити у своєму царстві вічний сум і сльози, забороняючи сміх та радощі, адже вони загрожують його владі. Лоскотон, навпаки, приносить радість, свободу та щирий сміх, які є символами свободи і щастя.
Персонажі та символіка.
Цар Плаксій — символ тиранії, диктатури та репресій. Його образ карикатурний: велика голова, очі, як кавуни, що підкреслює його жорстокість і жадобу до сліз. Дочки і сини Плаксія також є символами негативних рис — Нудота, Вай-Вай, Плакота, Плаксуни. Вони персоніфікують смуток, плаксивість та пригнічення.
Лоскотон — символ свободи, радості, сміху і простоти. Він виступає проти пригнічення та диктатури, втілюючи в собі добро і народну силу. Його образ доброзичливий, він приносить радість і сміх усім, зокрема дітям.
Конфлікт і його розв’язання. Основний конфлікт твору — це протистояння царя Плаксія та дядька Лоскотона. В основі конфлікту лежить боротьба за душі людей — за їхню свободу, право на радість і сміх. Цар Плаксій намагається знищити Лоскотона, але зрештою сам гине від сміху, який був йому чужим і незрозумілим.
Мова і стиль. Василь Симоненко використовує просту і водночас образну мову, яка підходить для дітей, але несе глибокий зміст і для дорослих. Образи, створені автором, є яскравими та зрозумілими. Симоненко майстерно грає на контрастах: між сумом і радістю, сльозами і сміхом, диктатурою і свободою.
Мораль твору. Через казкові образи автор доносить до читача важливу думку про те, що свобода, радість і сміх завжди перемагають диктатуру та пригнічення. Твір закликає до боротьби за щастя і свободу, до протистояння тим, хто намагається обмежити людську волю.
Таким чином, «Цар Плаксій та Лоскотон» є не лише дитячою казкою, але й глибоко філософським твором, який закликає до боротьби за свободу і щастя, висміюючи диктатуру і тиранію. Василь Симоненко створив алегорію, яка залишає слід у душах читачів, спонукаючи замислитися про важливість сміху і свободи в житті кожної людини.
Цар Плаксій та Лоскотон.
Приємного читання!
На нашому сайті Ви можете прочитати онлайн, ознайомитись з аналізом вірша «Цар Плаксій та Лоскотон» Василя Симоненко, а також відгуками. У нас ви можете насолоджуватись та читати онлайн вірш «Цар Плаксій та Лоскотон» Василя Симоненко українською мовою повністю, без реєстрації та смс на будь-якому гаджеті - телефоні з ОС Андроїді (Android), айфоні (IPhone), ПК (комп’ютері), айпаді чи електронній книзі (Amazon Kindle, PocketBook чи Onyx) .
Скачати безкоштовно книгу «Цар Плаксій та Лоскотон» Василя Симоненко