Вірш «Мій перший вірш написаний в окопі» Ліна Костенко

Вірш «Мій перший вірш написаний в окопі» Ліни Костенко є глибоко символічним та автобіографічним твором, який відображає трагічний досвід поетеси під час Другої світової війни. Вірш розповідає про дитинство, що було зруйноване війною, і про перші вірші, які з’явилися в умовах жаху та руйнувань.

Перший рядок «Мій перший вірш написаний в окопі» вводить читача в атмосферу війни. Окоп тут виступає не тільки як фізичне місце укриття, але й як символ війни, небезпеки та дитячої травми. Далі у вірші поетеса описує, як її дитинство було зруйноване, вбите війною: «коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні». Ці рядки передають втрату надії, віри в краще майбутнє, а також внутрішній хаос, який принесли війна і насильство.

Вірш переповнений контрастами: «Був білий світ не білий вже, а чорний». Світ, який мав бути яскравим і чистим, перетворюється на чорний, обвуглений від війни. Вірші, які мала б писати дитина, про казкових героїв, замінюються на тексти про «фугаси» і «смерть», що підкреслює передчасну зрілість і втрату дитячої невинності.

Особливо сильним є образ душі в словах, яка «як море в перископі». Це означає, що внутрішній світ поетеси, її почуття і переживання, були настільки глибокими і важкими, що їх можна побачити лише через вузький проміжок слів, як через перископ підводного човна. Однак ці слова мають силу, вони залишаються надрукованими не лише на папері, але й у свідомості, в історії.

Таким чином, цей вірш — це роздуми про те, як війна викрадає дитинство, змушує його розвиватися занадто швидко і під чужими, важкими обставинами. Він демонструє, що навіть у найтемніші часи творчість і слово можуть стати єдиним засобом збереження душі та її вираження.