Книга «Він повертається в неділю» Ірена Карпа

Віра — українська архітекторка в Парижі. Колись пожертвувала кар’єрним ривком заради “надійного тилу”: чоловік-француз, донька-підліток, робота, що часто знецінюється (сексизм, “ми заплатимо менше, бо ви не француженка”). Ранок 24 лютого розриває цю рівновагу: “Київ і Харків бомблять”. Далі — дистанційне життя між фронтовими зведеннями, вимогливою дочкою, шлюбом, який тріщить, і потребою не зрадити себе як творчині. Віра веде внутрішній двобій із “голосом критика” — персоніфікованим персонажем роману, що виринає з родинної пам’яті (бабусин “щоб не опозорилась”) і роками знецінює її вибір.

Атрей — ветеран АТО, до повномасштабної жив у Нідерландах, мав бізнес і обіцяну “нормальність”. 24 лютого сідає за кермо й повертається. Втрата побратима змушує швидко подорослішати у званні й відповідальності. Тут — не парадні звіти, а побут фронту: чорний гумор, турбота про побратимів і… про тварин (врятований триногий пес), дрібні радощі між боями, листування замість зустрічей, любов на відстані, що світить крізь дим.

Матильда — самотня підлітка з Бургундії. У її родичів знімає будинок загадковий чоловік із тінню війни за спиною. Між дівчинкою й дорослим виникає небезпечне поле проекцій: “він — той, хто розуміє”, “я — та, що виросту й стану потрібною”. Її дитяча ревність і спроби “кермувати” дорослими виборами стають одним із моторів інтриги.

Анька — вимушена переселенка, що живе у Віри. Вночі довбає французьку, вдень прибирає, через вісім місяців повертається в інженерію. Персонаж знімає стереотипи про “біженок” і показує невидиму роботу адаптації.

• Перші години вторгнення: Париж, телефонні дзвінки, безсилля й лють — у коротких, документально чесних діалогах.
• Фронтовий побут без смакування жорстокості: замість трешу — точність деталей, психологія, гумор як броня; командир, який вчиться бути “своїм” і “опорою”.
• Європейські узбережжя й наше море: Нормандія, Прованс, Крим у пам’яті — море тут майже персонаж, символ повернення.
• “Голос критика”: не абстракція, а повноцінний внутрішній опонент героїні, чиє коріння в родинних установках.
• Епіграф з “Одіссеї”: міф про вічне повернення як каркас історії — роман для тих, хто чекає і тих, хто повертається.

Теми, що проговорені “в лоб”, але тонко прожиті

• Любов на дистанції, коли війна диктує ритм зустрічей і мовчань.
• Внутрішня еміграція і реальна — як жити між Францією та Україною й не розчинитись.
• Підлітковий біль: булінг, селф-гарм, як дорослі можуть (і мусять) бути поруч.
• Повага до військових без романтизації: люди, а не “цифри” і “прапори”.
• Надія як маяк, а не самообман — фінал дає катарсис, а не підвішеність.

Чому цю книжку варто купити зараз

• Конкретика замість лозунгів: правдиві сцени й голоси, вичитані з досвідом (фронт, психіка, побут).
• Сильні персонажі: Віра — не “ідеальна”, Атрей — не “плакатний”. Вони живі, з хибами й гідністю.
• Баланс болю й світла: Карпа свідомо відмовляється від воєристики — натомість веде до полегшення й окресленого фіналу.
• Релевантність: це роман про наш час — для тих, хто живе між двома світами і тримає зв’язок із тими, хто на війні.
• Післясмак: книжка залишає не тільки тему для розмови, а й внутрішню опору — відчуття, що “ми зможемо”.

Якщо потрібна історія про повернення до себе через любов, відповідальність і голос надії, «Він повертається в неділю» працює точно й потужно. Це той випадок, коли художня проза стає способом дихати — і йти далі.