Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко

Вірш Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать» є глибоким роздумом про силу і значення слова, особливо в поезії. Авторка піднімає питання про те, як важко знайти нове, оригінальне слово в світі, де вже все було сказано, і де слова, здається, втрачають свою значимість.

Основна тема вірша — це складність творчого процесу, зокрема, пошуку слів, які зможуть передати унікальні думки та емоції. Ліна Костенко акцентує увагу на тому, що всі слова вже колись були вимовлені, і вони не нові: «бо всі слова були уже чиїмись». Це створює відчуття певної безвиході, адже здається, що поет втрачає можливість сказати щось нове.

Проте, вірш містить ідею про неповторність поезії. Незважаючи на те, що всі слова вже були використані, поезія залишається унікальною через особливий спосіб їх поєднання, через емоційний та духовний заряд, який вона несе. Кожне слово, сказане поетом, набуває нового сенсу, стає відображенням його душі і світу, який він бачить: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Також Ліна Костенко підкреслює важливість відповідальності поета перед словом. Вона говорить про те, що в поезії важливо не лише знайти слова, але й надати їм нового значення, зробити їх живими і відчутними для інших людей.

Вірш завершується думкою про те, що, попри повторюваність життя та тем, поезія все ж здатна торкнутися найглибших струн людської душі, залишаючи по собі слід, який переживе час. Це підтверджує важливість слова в поезії, навіть коли здається, що всі вони вже використані.

Таким чином, Ліна Костенко у цьому вірші розмірковує над природою поетичного слова, його значущістю та викликами, з якими стикається кожен поет у своїй творчості.