Книга «Пожирач гріхів» Олександр Михед, Андрій Дяків

«Пожирач гріхів» — це мальопис, що працює як темна легенда про Донбас: не “про заводи й політику”, а про те, як земля пам’ятає, як гріхи накопичуються поколіннями — і як їх хтось (або щось) завжди готовий пожерти.

Історія йде двома лініями. В одній — кінець ХІХ століття: валлійський підприємець Джон Г’юз вирушає в Україну, запускає справу, з якої виросте місто. В іншій — кінець ХХ: у містечку на сході країни дорослі й діти вчаться виживати в час, коли “нічого особистого” стає щоденною мовою. Обидві лінії зшиті не випадковістю, а присутністю давнього безсмертного бога, який приплив разом із людьми — і залишився. Він чує “голоси металу і вогню”, відчуває, як його підживлюють провина, злість, страх, зрада, дрібні компроміси й великі злочини.

Сила книжки — у тому, що вона не моралізує плакатно. Вона показує, як з простих фраз — “це просто бізнес”, “я просто виконував наказ”, “треба бути сильним” — з часом будується пастка, де світло й темрява плутаються, а межа між жертвою й співучасником стирається. І при цьому мальопис лишається дуже візуальним: кадри дихають попелом і вугіллям, вогнем кузні, холодом моря, моторошною красою міфу. Малюнок і колір тут не “ілюструють текст”, а створюють відчуття неминучості — ніби історія справді тече крізь тіло.

Це книжка для тих, хто любить історії, що болять і тримають, але дають не розпач, а ясність: звідки береться зло, як воно прикидається буденністю — і чому так важливо вчасно називати речі своїми іменами.